 |
|
 |
Архітектура театру зачаровувала на кожному кроці. |
 |
 |
"В антракті можна і попозувати=)" |
среда, 12 декабря 2012 г.
вторник, 4 декабря 2012 г.
Мистецтво в житті сучасного підлітка.
Мистецтво народилося разом з homo sapiens. Розумною людина стала, коли почала діяти, створювати. Спочатку предмети, необхідні для житла, полювання, хліборобства. Але розумній людині недостатньо бути ситою і жити в теплі. Тоді і народилася творчість, якої вимагала душа. А це вже і є мистецтво.
У першу чергу, я думаю, душа самовиражалася в співі, в іграх, у малюнках. Поступово розвивалися нові види мистецтва. Людина вже не мислила себе без поетичного слова, театру, живопису. Наприкінці XIX — початку XX століття з’явився кінематограф, який, всотавши в себе багато видів мистецтва, став самостійним і найбільш популярним його видом.
Сьогодні людина вже не може уявити собі життя без прочитаного роману, без нового кінофільму, без прем’єри в театрі, без модного шлягеру й улюбленої музичної групи, без художніх виставок… У мистецтві людина знаходить і нові знання, і відповіді на життєво важливі питання, і заспокоєння від повсякденної суєти, і насолоду. Справжній витвір мистецтва завжди співзвучний думкам читачів, глядачів, слухачів. Роман може розповідати про далеку історичну епоху, про людей, зовсім, здається, іншого способу і стилю життя, але почуття, якими переймалися люди за всіх часів, зрозумілі нинішньому читачу, співзвучні йому, якщо роман написаний справжнім майстром.
Нехай Ромео і Джульетта жили в далекій Вероні в дуже давні часи. Нехай друзі з «Трьох товаришів» не мої співвітчизники. Не час і не місце дії визначає моє сприйняття великого кохання і вірної дружби, описаних геніальним Шекспіром і Ремарком.
Картини, музика, театр, книги, фільми дають людині ні з чим не зрівнянні радість і задоволення, примушують її співчувати. Заберіть це все з життя цивілізованої людини, і вона перетвориться якщо не на тварину, то на робота або зомбі. Людство нагромадило в області мистецтва величезні багатства. Вони невичерпні. В усіх музеях світу побувати неможливо, усі симфонії, сонати, опери не прослухати, усі шедеври архітектури не переглянути, усі романи, поеми, вірші не перечитати. Та й ні до чого. Усезнайки на перевірку виявляються поверховими людьми.
З усього різноманіття людина вибирає для душі те, що їй найбільш близьке, що дає поживу її розуму і почуттям. От чому в неофіційних анкетах завжди є питання про улюблену книгу, про улюбленого композитора і т.п. В області мистецтва критерій «любимо — не любимо», «подобається — не подобається» відповідає тому, наскільки твір майстра співзвучний нашому світовідчуттю, які струни в нашій душі він зачепив.
.
Кожна людина, якщо в неї є духовні запити, знаходить свій роман, свою музику. Протягом життя улюблені твори, думаю, можуть змінювати один одного, але незмінним залишається їхній вплив на людину, який облагороджує.
Мистецтво народилося разом з homo sapiens. Розумною людина стала, коли почала діяти, створювати. Спочатку предмети, необхідні для житла, полювання, хліборобства. Але розумній людині недостатньо бути ситою і жити в теплі. Тоді і народилася творчість, якої вимагала душа. А це вже і є мистецтво.
У першу чергу, я думаю, душа самовиражалася в співі, в іграх, у малюнках. Поступово розвивалися нові види мистецтва. Людина вже не мислила себе без поетичного слова, театру, живопису. Наприкінці XIX — початку XX століття з’явився кінематограф, який, всотавши в себе багато видів мистецтва, став самостійним і найбільш популярним його видом.
Сьогодні людина вже не може уявити собі життя без прочитаного роману, без нового кінофільму, без прем’єри в театрі, без модного шлягеру й улюбленої музичної групи, без художніх виставок… У мистецтві людина знаходить і нові знання, і відповіді на життєво важливі питання, і заспокоєння від повсякденної суєти, і насолоду. Справжній витвір мистецтва завжди співзвучний думкам читачів, глядачів, слухачів. Роман може розповідати про далеку історичну епоху, про людей, зовсім, здається, іншого способу і стилю життя, але почуття, якими переймалися люди за всіх часів, зрозумілі нинішньому читачу, співзвучні йому, якщо роман написаний справжнім майстром.
Нехай Ромео і Джульетта жили в далекій Вероні в дуже давні часи. Нехай друзі з «Трьох товаришів» не мої співвітчизники. Не час і не місце дії визначає моє сприйняття великого кохання і вірної дружби, описаних геніальним Шекспіром і Ремарком.
Картини, музика, театр, книги, фільми дають людині ні з чим не зрівнянні радість і задоволення, примушують її співчувати. Заберіть це все з життя цивілізованої людини, і вона перетвориться якщо не на тварину, то на робота або зомбі. Людство нагромадило в області мистецтва величезні багатства. Вони невичерпні. В усіх музеях світу побувати неможливо, усі симфонії, сонати, опери не прослухати, усі шедеври архітектури не переглянути, усі романи, поеми, вірші не перечитати. Та й ні до чого. Усезнайки на перевірку виявляються поверховими людьми.
З усього різноманіття людина вибирає для душі те, що їй найбільш близьке, що дає поживу її розуму і почуттям. От чому в неофіційних анкетах завжди є питання про улюблену книгу, про улюбленого композитора і т.п. В області мистецтва критерій «любимо — не любимо», «подобається — не подобається» відповідає тому, наскільки твір майстра співзвучний нашому світовідчуттю, які струни в нашій душі він зачепив.
.
Кожна людина, якщо в неї є духовні запити, знаходить свій роман, свою музику. Протягом життя улюблені твори, думаю, можуть змінювати один одного, але незмінним залишається їхній вплив на людину, який облагороджує.
вторник, 20 ноября 2012 г.
!!!СТАТЕВЕ ВИХОВАННЯ!!!
Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.
В.О.Сухомлинський стверджував: «У сім’ї шліфуються найтонші грані людини-громадянина, людини-трудівника, людини – культурної особистості».
Значну роль у вихованні школярів варто відвести спільним діям навчального закладу і сім’ї.
Задумаймося: «Чи приділяємо ми увагу сексуальному вихованню наших дітей?» Це питання не повинно викликати іронію. «Для цього особливої педагогіки не потрібно», - скажете Ви.
Мушу всім нагадати, що слово секс означає стать. Отже, сексуальне виховання – це і є статеве виховання. У кожного з нас уже сформовані певні морально-естетичні уявлення про мужність і жіночість, про те, як слід поводитися чоловікам і що недопустимо для жінки. Власний, критично осмислений досвід, свої погляди на взаємини особистостей, значущі цінності ми і прагнемо передати у спадок дітям.
Замисліться над тим, як,наприклад, складаються взаємини Вашої дитини з особами протилежної статі? Сучасні батьки педагогічну тезу про вирішальну роль сім’ї у формуванні особистості, статевої свідомості сприймають подекуди як банальність. А вона не тільки не втратила актуальність, а й набула в сучасних умовах особливої гостроти, коли поведінка матері й батька виступає найпершим взірцем для наслідування.
Проте в житті не все так просто.
Статеве виховання – складова загального процесу виховної роботи школи і сім’ї, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей і молоді.
Великі можливості для статевого виховання школярів закладені в навчальних програмах з різних предметів. Уже в молодших класах на уроках рідної мови, читання, природознавства діти знайомляться з такими важливими питаннями, як сім’я, права і обов’язки її членів, взаємодопомога, сімейні традиції; материнство і батьківство; статеві відмінності в природі та суспільстві розподіл обов’язків під час виконання певної роботи; чоловічі й жіночі професії. У середніх і старших класах вивчення навчальних предметів дає широкі можливості для поглиблення й розширення знань учнів у цьому напрямі. Так, на уроках української літератури розкривається моральна краса рідного народу, його уявлення про щастя, під яким розуміють не лише кохання та сімейне благополуччя, а й правильний вибір місця в житті, прагнення до кращого майбутнього, поєднання особистого й суспільного. На уроках історії учня знайомляться з розвитком шлюбно-сімейних відносин, історією моногамного шлюбу, з сім’єю як соціальним явищем. На уроках правознавства – зі змістом основних положень законодавства про сім’ю, шлюб, державний захист сім’ї та дитинства.
У статевому вихованні насамперед необхідно враховувати вікові особливості школярів. Так, у молодшому шкільному віці відбувається самоусвідомлення дітьми своєї статевої належності.
У період статевого дозрівання в підлітка зростає інтерес до протилежної статі.
Статеве дозрівання впливає і на психіку підлітка: починають формуватися чоловіча і жіноча психологія.
Знання і зрозуміння проблеми дають нам можливість будувати стосунки з підростаючими дітьми, організовувати виховний вплив. Адже, це дуже тонка матерія.
Батькам і педагогам важливо зосередитися на формуванні моральних «гальм», які б запобігали відхиленням від норми у поведінці. Ми повинні акцентувати увагу на морально-психологічних питаннях, розв’язання яких сприяло б формуванню правильних взаємин між статтями, унеможливлювало статеву розпусту, закладало підвалини міцної сім’ї в майбутньому.
Виходячи з потреби врахування особливостей статі в підготовці молоді до сімейного життя, В.Сухомлинський стверджував, що хлопці повинні отримати «чоловіче виховання» (загартовування, важчі роботи, допомога старшим і дівчатам тощо). Нагадування: «Ти чоловік» сприяє вихованню лицарського ставлення до дівчини. У свою чергу, дівчата мають отримати «жіноче виховання». При цьому строгість дівчини, її вимогливість і нестерпне ставлення до зла і несправедливості, прагнення бути самобутньою, яскравою, незалежною особистістю є своєрідним засобом виховання в юнаків якостей чоловіка.
Підліткам слід прищеплювати повагу до представників протилежної статі, особливо до жіночої, щоб юнак бачив у ній дівчинку, подругу, майбутню дружину, матір своїх дітей, а не лише біологічно протилежну стать. Самоповага й повага до протилежної статі є тим моральним гальмом, яке регулює взаємини між статями. Найінтенсивнішу виховну роботу слід проводити в підлітковому віці, коли дівчата статево дозрівають швидше і спостерігається розрив у стосунках хлопців і дівчат, що може позначитися на ставленні до протилежної статі в майбутньому.
Виховна робота має кілька напрямків.
Загальносоціальна підготовка. Виховання правильного розуміння дорослості, почуття відповідальності за свої вчинки; ознайомлення з особливостями сучасної сім’ї, її значенням у житті людини та суспільства.
Моральна підготовка. Виховання готовності будувати сім’ю і рис сім’янина (доброти, чуйності, ніжності, турботливості, доброзичливості, терплячості, принциповості, вміння слухати й розуміти іншу людину, вірності й обов’язковості); виховання почуттів честі та гідності у між-статевих стосунках.
Психологічна підготовка. Спрямованість на іншу людину, розуміння її зовнішніх виявів і внутрішніх станів; розвиток уміння помічати переживання іншої людини, психологічно підтримувати її.
Правова підготовка. Ознайомлення школярів з основними положеннями сімейного права; з порядком укладання шлюбу, усвідомлення ними необхідності його державної реєстрації, правових наслідків незареєстрованих шлюбів; засвоєння учнями прав і обов’язків подружжя, особистих правовідносин між ними та майнових відносин.
Господарсько-економічна підготовка. Психологічна установка на необхідність ведення домашнього господарства, готовності до домашньої праці, орієнтування на рівномірний розподіл обов’язків, планування сімейного бюджету.
Естетична підготовка. Формування уявлень про естетичну культуру сім’ї і між статевих стосунків; виховання у школярів поваги до сімейних традицій, бажання примножувати їх, уміння організовувати сімейні свята.
Ненормальна поведінка дитини може бути
- наслідком проблем в сім’ї, зокрема антигромадські вчинки батьків, сварки, скандали, незгоди між батьком і матір’ю; діти розуміють взаємозв’язок між своєю поведінкою і життям сім’ї, тому оголення тіньових сторін цього життя пригнічує їх.
- протестом проти грубості,сваволі старших, оскільки підліток у такому разі вважає осуд несправедливістю щодо себе.
- результатом допущеної педагогом помилки.
Громадська думка як метод виховання формується заздалегідь, а не тоді, коли треба обговорити вчинок, що стався в колективі. Успішне її формування здійснюється за єдиних педагогічних вимог до учнів, чіткої системи учнівського самоврядування і систематичної роботи з учнівським активом, наявності аналізу життя та діяльності школярів у світлі моральних норм, стимулювання учнів до висловлення власної думки, колективного аналізу конфліктних ситуацій та їх вирішення, привчання учнів критично самостійно оцінювати думки і явища, аргументовано одстоювати власну думку.
Вправляння, як метод, полягає у поступовому створенні умов, в яких учень виконує певні дії з метою вироблення необхідних і закріплення позитивних форм поведінки.
У школі учень щодня вправляється у виконанні розпорядку дня і вимог шкільного режиму, в навчальній і трудовій діяльності. Якщо на кожній ділянці життя і діяльності він дотримується він дотримуватиметься суворих вимог, що змушують його чітко виконувати свої обов’язки, він постійно вправлятиметься в позитивній поведінці, у нього вироблятимуться відповідні навички і звички.
Привчання як метод виховання ґрунтується на вимозі до учня виконати певні дії. Вирішальним чинником у привчанні є режим життя та діяльності школяра. Його виховна функція полягає в тому, що режим забезпечує постійність, неперервність зусиль, заощаджує енергію людини, привчає вчасно виконувати будь-яку роботу, до систематичного, неухильного дотримання встановлених вимог. А Макаренко вважав, що шкільний режим виконує свою корисну функцію лише за умови, що він точний, педагогічно доцільний, загальний і визначений.
Метод привчання відіграє особливу роль у вихованні. Нерідко учень не усвідомлює важливості й значення пропонованого йому виду поведінки. У такому разі від нього вимагають поводитися належним чином, керують ним у процесі діяльності, ускладнюючи методи роботи. Наприклад, у такий спосіб учня привчають бути ввічливим, дисциплінованим, читати книжки тощо. Якщо сьогодні, завтра, післязавтра від вихованця домагатися бажаного, з часом у нього сформуються відповідні навички поведінки, він усвідомить правильність,
слушність, необхідність висунутих вимог, почне виконувати свої обов’язки.
Успішний результат буде за умови єдиних вимог до дитини і зі сторони педагогів, і зі сторони батьків.
В.О.Сухомлинський стверджував: «У сім’ї шліфуються найтонші грані людини-громадянина, людини-трудівника, людини – культурної особистості».
Значну роль у вихованні школярів варто відвести спільним діям навчального закладу і сім’ї.
Задумаймося: «Чи приділяємо ми увагу сексуальному вихованню наших дітей?» Це питання не повинно викликати іронію. «Для цього особливої педагогіки не потрібно», - скажете Ви.
Мушу всім нагадати, що слово секс означає стать. Отже, сексуальне виховання – це і є статеве виховання. У кожного з нас уже сформовані певні морально-естетичні уявлення про мужність і жіночість, про те, як слід поводитися чоловікам і що недопустимо для жінки. Власний, критично осмислений досвід, свої погляди на взаємини особистостей, значущі цінності ми і прагнемо передати у спадок дітям.
Замисліться над тим, як,наприклад, складаються взаємини Вашої дитини з особами протилежної статі? Сучасні батьки педагогічну тезу про вирішальну роль сім’ї у формуванні особистості, статевої свідомості сприймають подекуди як банальність. А вона не тільки не втратила актуальність, а й набула в сучасних умовах особливої гостроти, коли поведінка матері й батька виступає найпершим взірцем для наслідування.
Проте в житті не все так просто.
Статеве виховання – складова загального процесу виховної роботи школи і сім’ї, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей і молоді.
Великі можливості для статевого виховання школярів закладені в навчальних програмах з різних предметів. Уже в молодших класах на уроках рідної мови, читання, природознавства діти знайомляться з такими важливими питаннями, як сім’я, права і обов’язки її членів, взаємодопомога, сімейні традиції; материнство і батьківство; статеві відмінності в природі та суспільстві розподіл обов’язків під час виконання певної роботи; чоловічі й жіночі професії. У середніх і старших класах вивчення навчальних предметів дає широкі можливості для поглиблення й розширення знань учнів у цьому напрямі. Так, на уроках української літератури розкривається моральна краса рідного народу, його уявлення про щастя, під яким розуміють не лише кохання та сімейне благополуччя, а й правильний вибір місця в житті, прагнення до кращого майбутнього, поєднання особистого й суспільного. На уроках історії учня знайомляться з розвитком шлюбно-сімейних відносин, історією моногамного шлюбу, з сім’єю як соціальним явищем. На уроках правознавства – зі змістом основних положень законодавства про сім’ю, шлюб, державний захист сім’ї та дитинства.
У статевому вихованні насамперед необхідно враховувати вікові особливості школярів. Так, у молодшому шкільному віці відбувається самоусвідомлення дітьми своєї статевої належності.
У період статевого дозрівання в підлітка зростає інтерес до протилежної статі.
Статеве дозрівання впливає і на психіку підлітка: починають формуватися чоловіча і жіноча психологія.
Знання і зрозуміння проблеми дають нам можливість будувати стосунки з підростаючими дітьми, організовувати виховний вплив. Адже, це дуже тонка матерія.
Батькам і педагогам важливо зосередитися на формуванні моральних «гальм», які б запобігали відхиленням від норми у поведінці. Ми повинні акцентувати увагу на морально-психологічних питаннях, розв’язання яких сприяло б формуванню правильних взаємин між статтями, унеможливлювало статеву розпусту, закладало підвалини міцної сім’ї в майбутньому.
Виходячи з потреби врахування особливостей статі в підготовці молоді до сімейного життя, В.Сухомлинський стверджував, що хлопці повинні отримати «чоловіче виховання» (загартовування, важчі роботи, допомога старшим і дівчатам тощо). Нагадування: «Ти чоловік» сприяє вихованню лицарського ставлення до дівчини. У свою чергу, дівчата мають отримати «жіноче виховання». При цьому строгість дівчини, її вимогливість і нестерпне ставлення до зла і несправедливості, прагнення бути самобутньою, яскравою, незалежною особистістю є своєрідним засобом виховання в юнаків якостей чоловіка.
Підліткам слід прищеплювати повагу до представників протилежної статі, особливо до жіночої, щоб юнак бачив у ній дівчинку, подругу, майбутню дружину, матір своїх дітей, а не лише біологічно протилежну стать. Самоповага й повага до протилежної статі є тим моральним гальмом, яке регулює взаємини між статями. Найінтенсивнішу виховну роботу слід проводити в підлітковому віці, коли дівчата статево дозрівають швидше і спостерігається розрив у стосунках хлопців і дівчат, що може позначитися на ставленні до протилежної статі в майбутньому.
Виховна робота має кілька напрямків.
Загальносоціальна підготовка. Виховання правильного розуміння дорослості, почуття відповідальності за свої вчинки; ознайомлення з особливостями сучасної сім’ї, її значенням у житті людини та суспільства.
Моральна підготовка. Виховання готовності будувати сім’ю і рис сім’янина (доброти, чуйності, ніжності, турботливості, доброзичливості, терплячості, принциповості, вміння слухати й розуміти іншу людину, вірності й обов’язковості); виховання почуттів честі та гідності у між-статевих стосунках.
Психологічна підготовка. Спрямованість на іншу людину, розуміння її зовнішніх виявів і внутрішніх станів; розвиток уміння помічати переживання іншої людини, психологічно підтримувати її.
Правова підготовка. Ознайомлення школярів з основними положеннями сімейного права; з порядком укладання шлюбу, усвідомлення ними необхідності його державної реєстрації, правових наслідків незареєстрованих шлюбів; засвоєння учнями прав і обов’язків подружжя, особистих правовідносин між ними та майнових відносин.
Господарсько-економічна підготовка. Психологічна установка на необхідність ведення домашнього господарства, готовності до домашньої праці, орієнтування на рівномірний розподіл обов’язків, планування сімейного бюджету.
Естетична підготовка. Формування уявлень про естетичну культуру сім’ї і між статевих стосунків; виховання у школярів поваги до сімейних традицій, бажання примножувати їх, уміння організовувати сімейні свята.
Ненормальна поведінка дитини може бути
- наслідком проблем в сім’ї, зокрема антигромадські вчинки батьків, сварки, скандали, незгоди між батьком і матір’ю; діти розуміють взаємозв’язок між своєю поведінкою і життям сім’ї, тому оголення тіньових сторін цього життя пригнічує їх.
- протестом проти грубості,сваволі старших, оскільки підліток у такому разі вважає осуд несправедливістю щодо себе.
- результатом допущеної педагогом помилки.
Громадська думка як метод виховання формується заздалегідь, а не тоді, коли треба обговорити вчинок, що стався в колективі. Успішне її формування здійснюється за єдиних педагогічних вимог до учнів, чіткої системи учнівського самоврядування і систематичної роботи з учнівським активом, наявності аналізу життя та діяльності школярів у світлі моральних норм, стимулювання учнів до висловлення власної думки, колективного аналізу конфліктних ситуацій та їх вирішення, привчання учнів критично самостійно оцінювати думки і явища, аргументовано одстоювати власну думку.
Вправляння, як метод, полягає у поступовому створенні умов, в яких учень виконує певні дії з метою вироблення необхідних і закріплення позитивних форм поведінки.
У школі учень щодня вправляється у виконанні розпорядку дня і вимог шкільного режиму, в навчальній і трудовій діяльності. Якщо на кожній ділянці життя і діяльності він дотримується він дотримуватиметься суворих вимог, що змушують його чітко виконувати свої обов’язки, він постійно вправлятиметься в позитивній поведінці, у нього вироблятимуться відповідні навички і звички.
Привчання як метод виховання ґрунтується на вимозі до учня виконати певні дії. Вирішальним чинником у привчанні є режим життя та діяльності школяра. Його виховна функція полягає в тому, що режим забезпечує постійність, неперервність зусиль, заощаджує енергію людини, привчає вчасно виконувати будь-яку роботу, до систематичного, неухильного дотримання встановлених вимог. А Макаренко вважав, що шкільний режим виконує свою корисну функцію лише за умови, що він точний, педагогічно доцільний, загальний і визначений.
Метод привчання відіграє особливу роль у вихованні. Нерідко учень не усвідомлює важливості й значення пропонованого йому виду поведінки. У такому разі від нього вимагають поводитися належним чином, керують ним у процесі діяльності, ускладнюючи методи роботи. Наприклад, у такий спосіб учня привчають бути ввічливим, дисциплінованим, читати книжки тощо. Якщо сьогодні, завтра, післязавтра від вихованця домагатися бажаного, з часом у нього сформуються відповідні навички поведінки, він усвідомить правильність,
слушність, необхідність висунутих вимог, почне виконувати свої обов’язки.
Успішний результат буде за умови єдиних вимог до дитини і зі сторони педагогів, і зі сторони батьків.
!!!Перехідний вік!!!
Чим він обумовлюється і як допомогти дитині його пережити?
Кожен вік має свої плюси, особливості та проблеми. Підлітковий вік – не виняток із загальних правил. Це тривалий перехідний період, в основі якого лежать критичні психологічні та фізіологічні стани, що формуються в процесі розвитку дитини.
Психологічні особливості, характерні для підлітка:
- Підвищена чутливість до оцінювання своєї зовнішності сторонніми людьми;
- Душевні протиріччя: потреба в спілкуванні може різко змінитися бажанням залишитися наодинці з самим собою; хвороблива сором’язливість поєднується з невимушеною розбещеністю;
- Висока вразливість, властива періоду статевого дозрівання.
У підлітковому віці у дитини формується власна життєва позиція, вона вважає себе цілком дорослою і чекає належного ставлення з боку батьків і педагогів до себе. Підліток не знає почуття міри і півтонів. Він поспішає спробувати все, міняючи друзів, стиль одягу, музичні пристрасті, відчуваючи при цьому масу розчарувань, страждаючи від неправильного вибору.
Перехідний вік – це тонка грань між дитинством і дорослим життям, то, що було вчора назавжди залишиться в минулому, а майбутнє ще туманно і лякає. Щоб доросліюча дитина не наробила дурниць, їх важливо знати, що з нею відбувається. Батьки не завжди зуміють грамотно відповісти на питання свого чада. Але це не означає, що мама і тато повинні відсторонитися від дитини, залишивши її наодинці зі своїми проблемами. Психологи вважають, що в тих сім’ях, де з дитинства були налагоджені дитячо-батьківські стосунки, діти легше долають перехідний вік. Якщо ви ще не встигли стати своїй дитині другом, зараз саме час.
Спілкуючись дитиною, яка дорослішає, дотримуйтеся наступних правил:
- Навіть якщо для вас вона ще дитина, не підкреслюйте це, прийміть її позицію «дорослої» людини. Повірте, не встигнете озирнутися, як вона стане дорослою;
- Визнайте власні промахи і помилки. У підлітковому віці дитина вже усвідомлює, що батьки не ідеальні і теж помиляються, і часом це стає для них глибоким розчаруванням. Вибачтесь, якщо ви не праві, цим ви нічого не втратите, а навпаки, зміцните свою позицію в очах дитини;
- Не відмахуйтеся від дитини, вмійте її вислухати, краще вчасно дізнатися про те, що тривожить ваше чадо, і допомогти йому, ніж пускати проблеми на самоплив.
Вибудовуючи відносини з дитиною, яка дорослішає, в дружньому тоні, ви уникнете багатьох розбіжностей згодом. Любов, терпіння і підтримка з боку батьків – серйозний противник усіх проблем перехідного віку.
Кожен вік має свої плюси, особливості та проблеми. Підлітковий вік – не виняток із загальних правил. Це тривалий перехідний період, в основі якого лежать критичні психологічні та фізіологічні стани, що формуються в процесі розвитку дитини.
Психологічні особливості, характерні для підлітка:
- Підвищена чутливість до оцінювання своєї зовнішності сторонніми людьми;
- Душевні протиріччя: потреба в спілкуванні може різко змінитися бажанням залишитися наодинці з самим собою; хвороблива сором’язливість поєднується з невимушеною розбещеністю;
- Висока вразливість, властива періоду статевого дозрівання.
У підлітковому віці у дитини формується власна життєва позиція, вона вважає себе цілком дорослою і чекає належного ставлення з боку батьків і педагогів до себе. Підліток не знає почуття міри і півтонів. Він поспішає спробувати все, міняючи друзів, стиль одягу, музичні пристрасті, відчуваючи при цьому масу розчарувань, страждаючи від неправильного вибору.
Перехідний вік – це тонка грань між дитинством і дорослим життям, то, що було вчора назавжди залишиться в минулому, а майбутнє ще туманно і лякає. Щоб доросліюча дитина не наробила дурниць, їх важливо знати, що з нею відбувається. Батьки не завжди зуміють грамотно відповісти на питання свого чада. Але це не означає, що мама і тато повинні відсторонитися від дитини, залишивши її наодинці зі своїми проблемами. Психологи вважають, що в тих сім’ях, де з дитинства були налагоджені дитячо-батьківські стосунки, діти легше долають перехідний вік. Якщо ви ще не встигли стати своїй дитині другом, зараз саме час.
Спілкуючись дитиною, яка дорослішає, дотримуйтеся наступних правил:
- Навіть якщо для вас вона ще дитина, не підкреслюйте це, прийміть її позицію «дорослої» людини. Повірте, не встигнете озирнутися, як вона стане дорослою;
- Визнайте власні промахи і помилки. У підлітковому віці дитина вже усвідомлює, що батьки не ідеальні і теж помиляються, і часом це стає для них глибоким розчаруванням. Вибачтесь, якщо ви не праві, цим ви нічого не втратите, а навпаки, зміцните свою позицію в очах дитини;
- Не відмахуйтеся від дитини, вмійте її вислухати, краще вчасно дізнатися про те, що тривожить ваше чадо, і допомогти йому, ніж пускати проблеми на самоплив.
Вибудовуючи відносини з дитиною, яка дорослішає, в дружньому тоні, ви уникнете багатьох розбіжностей згодом. Любов, терпіння і підтримка з боку батьків – серйозний противник усіх проблем перехідного віку.
Подписаться на:
Сообщения (Atom)