!!!СТАТЕВЕ ВИХОВАННЯ!!!

Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.

В.О.Сухомлинський стверджував: «У сім’ї шліфуються найтонші грані людини-громадянина, людини-трудівника, людини – культурної особистості».

Значну роль у вихованні школярів варто відвести спільним діям навчального закладу і сім’ї.

Задумаймося: «Чи приділяємо ми увагу сексуальному вихованню наших дітей?» Це питання не повинно викликати іронію. «Для цього особливої педагогіки не потрібно», - скажете Ви.

Мушу всім нагадати, що слово секс означає стать. Отже, сексуальне виховання – це і є статеве виховання. У кожного з нас уже сформовані певні морально-естетичні уявлення про мужність і жіночість, про те, як слід поводитися чоловікам і що недопустимо для жінки. Власний, критично осмислений досвід, свої погляди на взаємини особистостей, значущі цінності ми і прагнемо передати у спадок дітям.

Замисліться над тим, як,наприклад, складаються взаємини Вашої дитини з особами протилежної статі? Сучасні батьки педагогічну тезу про вирішальну роль сім’ї у формуванні особистості, статевої свідомості сприймають подекуди як банальність. А вона не тільки не втратила актуальність, а й набула в сучасних умовах особливої гостроти, коли поведінка матері й батька виступає найпершим взірцем для наслідування.

Проте в житті не все так просто.

Статеве виховання – складова загального процесу виховної роботи школи і сім’ї, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей і молоді.

Великі можливості для статевого виховання школярів закладені в навчальних програмах з різних предметів. Уже в молодших класах на уроках рідної мови, читання, природознавства діти знайомляться з такими важливими питаннями, як сім’я, права і обов’язки її членів, взаємодопомога, сімейні традиції; материнство і батьківство; статеві відмінності в природі та суспільстві розподіл обов’язків під час виконання певної роботи; чоловічі й жіночі професії. У середніх і старших класах вивчення навчальних предметів дає широкі можливості для поглиблення й розширення знань учнів у цьому напрямі. Так, на уроках української літератури розкривається моральна краса рідного народу, його уявлення про щастя, під яким розуміють не лише кохання та сімейне благополуччя, а й правильний вибір місця в житті, прагнення до кращого майбутнього, поєднання особистого й суспільного. На уроках історії учня знайомляться з розвитком шлюбно-сімейних відносин, історією моногамного шлюбу, з сім’єю як соціальним явищем. На уроках правознавства – зі змістом основних положень законодавства про сім’ю, шлюб, державний захист сім’ї та дитинства.

У статевому вихованні насамперед необхідно враховувати вікові особливості школярів. Так, у молодшому шкільному віці відбувається самоусвідомлення дітьми своєї статевої належності.

У період статевого дозрівання в підлітка зростає інтерес до протилежної статі.

Статеве дозрівання впливає і на психіку підлітка: починають формуватися чоловіча і жіноча психологія.

Знання і зрозуміння проблеми дають нам можливість будувати стосунки з підростаючими дітьми, організовувати виховний вплив. Адже, це дуже тонка матерія.

Батькам і педагогам важливо зосередитися на формуванні моральних «гальм», які б запобігали відхиленням від норми у поведінці. Ми повинні акцентувати увагу на морально-психологічних питаннях, розв’язання яких сприяло б формуванню правильних взаємин між статтями, унеможливлювало статеву розпусту, закладало підвалини міцної сім’ї в майбутньому.

Виходячи з потреби врахування особливостей статі в підготовці молоді до сімейного життя, В.Сухомлинський стверджував, що хлопці повинні отримати «чоловіче виховання» (загартовування, важчі роботи, допомога старшим і дівчатам тощо). Нагадування: «Ти чоловік» сприяє вихованню лицарського ставлення до дівчини. У свою чергу, дівчата мають отримати «жіноче виховання». При цьому строгість дівчини, її вимогливість і нестерпне ставлення до зла і несправедливості, прагнення бути самобутньою, яскравою, незалежною особистістю є своєрідним засобом виховання в юнаків якостей чоловіка.

Підліткам слід прищеплювати повагу до представників протилежної статі, особливо до жіночої, щоб юнак бачив у ній дівчинку, подругу, майбутню дружину, матір своїх дітей, а не лише біологічно протилежну стать. Самоповага й повага до протилежної статі є тим моральним гальмом, яке регулює взаємини між статями. Найінтенсивнішу виховну роботу слід проводити в підлітковому віці, коли дівчата статево дозрівають швидше і спостерігається розрив у стосунках хлопців і дівчат, що може позначитися на ставленні до протилежної статі в майбутньому.

Виховна робота має кілька напрямків.

Загальносоціальна підготовка. Виховання правильного розуміння дорослості, почуття відповідальності за свої вчинки; ознайомлення з особливостями сучасної сім’ї, її значенням у житті людини та суспільства.

Моральна підготовка. Виховання готовності будувати сім’ю і рис сім’янина (доброти, чуйності, ніжності, турботливості, доброзичливості, терплячості, принциповості, вміння слухати й розуміти іншу людину, вірності й обов’язковості); виховання почуттів честі та гідності у між-статевих стосунках.

Психологічна підготовка. Спрямованість на іншу людину, розуміння її зовнішніх виявів і внутрішніх станів; розвиток уміння помічати переживання іншої людини, психологічно підтримувати її.

Правова підготовка. Ознайомлення школярів з основними положеннями сімейного права; з порядком укладання шлюбу, усвідомлення ними необхідності його державної реєстрації, правових наслідків незареєстрованих шлюбів; засвоєння учнями прав і обов’язків подружжя, особистих правовідносин між ними та майнових відносин.

Господарсько-економічна підготовка. Психологічна установка на необхідність ведення домашнього господарства, готовності до домашньої праці, орієнтування на рівномірний розподіл обов’язків, планування сімейного бюджету.

Естетична підготовка. Формування уявлень про естетичну культуру сім’ї і між статевих стосунків; виховання у школярів поваги до сімейних традицій, бажання примножувати їх, уміння організовувати сімейні свята.



Ненормальна поведінка дитини може бути

- наслідком проблем в сім’ї, зокрема антигромадські вчинки батьків, сварки, скандали, незгоди між батьком і матір’ю; діти розуміють взаємозв’язок між своєю поведінкою і життям сім’ї, тому оголення тіньових сторін цього життя пригнічує їх.

- протестом проти грубості,сваволі старших, оскільки підліток у такому разі вважає осуд несправедливістю щодо себе.

- результатом допущеної педагогом помилки.



Громадська думка як метод виховання формується заздалегідь, а не тоді, коли треба обговорити вчинок, що стався в колективі. Успішне її формування здійснюється за єдиних педагогічних вимог до учнів, чіткої системи учнівського самоврядування і систематичної роботи з учнівським активом, наявності аналізу життя та діяльності школярів у світлі моральних норм, стимулювання учнів до висловлення власної думки, колективного аналізу конфліктних ситуацій та їх вирішення, привчання учнів критично самостійно оцінювати думки і явища, аргументовано одстоювати власну думку.

Вправляння, як метод, полягає у поступовому створенні умов, в яких учень виконує певні дії з метою вироблення необхідних і закріплення позитивних форм поведінки.

У школі учень щодня вправляється у виконанні розпорядку дня і вимог шкільного режиму, в навчальній і трудовій діяльності. Якщо на кожній ділянці життя і діяльності він дотримується він дотримуватиметься суворих вимог, що змушують його чітко виконувати свої обов’язки, він постійно вправлятиметься в позитивній поведінці, у нього вироблятимуться відповідні навички і звички.

Привчання як метод виховання ґрунтується на вимозі до учня виконати певні дії. Вирішальним чинником у привчанні є режим життя та діяльності школяра. Його виховна функція полягає в тому, що режим забезпечує постійність, неперервність зусиль, заощаджує енергію людини, привчає вчасно виконувати будь-яку роботу, до систематичного, неухильного дотримання встановлених вимог. А Макаренко вважав, що шкільний режим виконує свою корисну функцію лише за умови, що він точний, педагогічно доцільний, загальний і визначений.

Метод привчання відіграє особливу роль у вихованні. Нерідко учень не усвідомлює важливості й значення пропонованого йому виду поведінки. У такому разі від нього вимагають поводитися належним чином, керують ним у процесі діяльності, ускладнюючи методи роботи. Наприклад, у такий спосіб учня привчають бути ввічливим, дисциплінованим, читати книжки тощо. Якщо сьогодні, завтра, післязавтра від вихованця домагатися бажаного, з часом у нього сформуються відповідні навички поведінки, він усвідомить правильність,

слушність, необхідність висунутих вимог, почне виконувати свої обов’язки.

Успішний результат буде за умови єдиних вимог до дитини і зі сторони педагогів, і зі сторони батьків.